Мир без границ! Телемост Украина — Чехия. Традиции гостеприимства и празднования Рождества

В международном проекте «Мир без границ» — телемост по скайпу между Украиной и Чехией, участники которого Светлана и Ирина (г. Киев) и Божена и Карел (г.Třinec). Участники телемоста делятся традициями и сакральным смыслом рождественских обрядов переходящих из поколения в поколение. Сохранившимся сквозь века гостеприимством в своей стране. Уважение к гостю, и радость оттого что гость приходит не по приглашению, а потому что ты душевный человек.

_____________

Чехия и Украина – две удивительные страны, такие современные и аутентичные одновременно – привлекают своей величественной красотой, неимоверными пейзажами ухоженных набережных, костёлов, церквей, уютных площадей, ночных улочек со старинными фонарями, огромными парками и красивыми садами.

Чехия и Украина – страны замков, крепостей и зелёных лугов, невысоких холмов и лесов, а главное – трудолюбивых, добрых и искренних людей.

Божена (Чехия): Традиции встречать гостей с хлебом и солью, о которых рассказывала Анечка, сохранились у нас до сих пор. Но, обычно, их проявление можно заметить на больших празднованиях, например, на свадьбах. Это является символическим.

Традиции сохраняются благодаря нашим бабушкам и прабабушкам, которые ещё живы. И наблюдать это можно, когда к ним приходят гости.

У нас говорят: «Если кто-то не принимает хлеб с солью, то этот гость не стоит предложения места за столом». Его не позовут дальше в дом, если он не принимает редчайший дар, каким являются хлеб и соль.

Ирина (Украина): Это то, о чем говорили в ХІ веке: открыто – где всегда есть еда для гостя. Тысяча лет прошло, а традиции остались. Они человечные, поэтому и перешли через все границы, через время.

Светлана (Украина): Через века, да.

Карел (Чехия): Относительно встречи гостей. Когда гость приходит в дом, ему открывают дверь, подают руку. Из собственного опыта хочу рассказать, что в нашей семье было 10 детей, и не было большого достатка. Но, когда приходил гость, мы, дети, сидели в уголочке и тихонько слушали разговор, а потом получали что-то вкусненькое со стола, потому что внимание родителей в это время уделялось исключительно гостю.

Божена: У нас говорят: «Гость в дом – Бог в дом».

Ирина: У моей бабушки был «красный угол» – это там, где висели иконы Божьей Матери и Иисуса Христа. Они всегда были украшены красивыми рушниками, лампадкой. И к этому углу всегда приглашали гостей. И это было очень радостно, когда на праздник люди приходили в гости. Без приглашения. Не так, как сейчас, в современном мире. А когда к тебе приходят в гости, значит, ты – очень гостеприимный хозяин, у тебя душа открыта. Это как в пословице: «Твоё радушие – твоя открытость», было подтверждено тем, что к тебе могут зайти в гости не по приглашению, а в любое-любое время.

Карел: Эти «красные углы» у людей сохранились до сих пор. У моей мамы он тоже сохранился. И иконы остались, которые украшают жилище. Для нас это обычные вещи. И крест над дверью, и надпись: «Гость в дом – Бог в дом». Это было всегда, и для меня это является естественным.

Божена: Традиция на Рождество, которое является Рождением Христа. Дверь в этот день не закрывается. На стол ставят на одну тарелку больше, для неожиданного гостя. Кому в этот вечер не к кому пойти, для него всегда открыта дверь. Он может войти и сесть за стол. Если кто-то постучит в дверь, мы всегда рады. За Рождественским столом всегда есть место для гостя.

Вспоминаю, как я была молодой. Была Рождественская ночь. Брали в руки гармошку, и вся семья шла за бабушками, дедушками, вплоть до 4 утра колядовали. Приходили под окно или дверь дома и начинали петь: «Родился Иисус Христос. Радуемся!».

Вспоминаю, когда я выходила замуж (мы ещё жили в многоэтажке), пришёл брат с семьёй и начал играть на гармошке так, что жильцы всего дома смотрели из окон. Это было ночью перед Рождеством.

Светлана: А как давно это было? Недавно?

Божена: Это было 17 лет назад.

Светлана: Сохранились ли у вас традиции, которые передавались из поколения в поколение?

Божена: Сохранились Рождественские и Пасхальные. Когда парни ходят к девушкам с веточками и поливают их водой. Теперь уже не с ведром воды ходят, а с духами.

Светлана: Карел, а ты ещё следуешь этой традиции? Ходишь с веточкой?

Карел: Да.

Божена: Эта веточка должна быть только что срезанной, чтобы девушки были здоровыми и свежими. А вместо воды используют воду в спреях.

Светлана: Вот это модернизация!

Божена: Только маленькие мальчики приходят и обливают чистой водой из игрушечных пистолетиков.

Ирина: Рождество, помню, как мы с бабушкой праздновали. Приносили в дом сено с вечера. Покормили всё хозяйство. Потом, когда сварили кутью, ставили ее на это сено в центр стола. Это было самое основное блюдо. Празднуют шестого числа – это ещё пост, поэтому готовится 12 постных блюд. А уже седьмого числа, в день Рождества, стол накрывается самой богатой едой. Все садятся за стол, читают молитву, и первый берёт кутью (три ложки), перекрестившись, глава семьи. А вечером начинаются колядки. И начинают петь колядки за столом. Приходят дети в дом, стучатся и тоже поют колядки, то есть поздравляют с таким великим праздником.

Божена: Как у вас дела в начальных школах? Так же, как у нас: всё современное и светское? Или ещё остались старые традиции?

Светлана: Что это значит «старые традиции»?

Божена: Более моральные.

Светлана: Всё по-разному. Многое зависит от директора и коллектива, который он вокруг себя собирает. Когда директор является духовно сильной личностью, это отражается на деятельности коллектива и всей школы. Например, я видела в школе, в библиотеке, уголок духовного развития, где был список литературы, кружков, которые помогают развивать у детей моральные человеческие качества. В других школах ничего такого нет. Когда заходишь в школу, смотришь на стенды с программой мероприятий на учебный год: какие праздники, экскурсии, кружки в школе проводятся. Сразу видно, чем живёт школа. Поэтому можно сказать, что это сохранилось не везде, но сохранилось.

Божена: Ты родом из села или из города?

Ирина: Из села.

Божена: Было ли у вас хозяйство дома?

Ирина: Было, да.

Светлана: Большое?

Ирина: Нет, не очень.

Светлана: А ты помогала по хозяйству?

Ирина: Конечно.

Светлана: Дети были всегда помощниками.

Ирина: Мои родители и сейчас живут в деревне. Мы ездим, помогаем копать картошку.

Светлана:  Ирина живет в Киеве, но приезжает к родителям помогать по хозяйству, например, картошку копать, морковь. Ее сестра живет в Италии. Во время уборки урожая они все вместе собираются у родителей и помогают им. Традиции живут.

Ирина: Мы не забыли, где растёт картошка – не в магазине. Мы это хорошо знаем.

Карел: Хорошо.

Ирина: А вы забыли, да? А мы нет.

Светлана: С детьми с внуками приезжают и помогают.

Ирина: И самое главное блюдо – это деруны в этот день.

То, что мы все вместе это делаем, очень объединяет всю семью. Это тоже одна из традиций.

Божена: А у нас сегодня тоже были деруны.

Светлана: А вы тоже копали картошку?

Ирина: В магазине копали?

Светлана: Нет. У вас есть садовый участок, где выращиваете картошку?

Божена: Да, есть. Наш сосед уже много лет садит картошку не в землю, а в солому. Мы тоже попробовали этот метод на небольшой участочке. И у нас все получилось. Вырос очень хороший урожай Осенью на грядку укладывается сухое сено слоем полметра. И оно остается так на зиму. А весной в эту солому высаживается картошка. И она вырастает такая чистая, красивая.

Светлана: Супер! С вами приятно общаться.

Божена: Благодарим.

Светлана: Расскажите ещё больше о себе. Вы делаете консервацию на зиму?

Божена: Да.

Светлана: Солёную или сладкую?

Божена: И сладкую, и солёную. Из сладкого: варенье, мармелад, джемы, еловый мёд.

Светлана: А соседи помогают? Да?

Божена: Да.

Светлана: Сейчас много говорят о глобальных проблемах. Хотят их решать, и хотят спасать весь мир. А нужно посмотреть на себя: как ты в каждом дне взаимодействуешь с другими людьми. Поэтому так важны взаимоотношения с соседями. Как хорошо, что вы друг другу помогаете!

Ирина: Видите, насколько сейчас пошли технологии вперёд, что мы можем говорить, глядя друг на друга через монитор, как бы побывав друг у друга в гостях. Мы видим ваши радушные лица, ваши улыбки и очень-очень вам благодарны за то, что вы поделились.

Светлана: Стремление к единению в людях живёт и сейчас. И кто бы что не говорил, как бы не пытались разделить людей языками и границами, но когда это стремление живёт в людях, то оно живёт в целом народе.

__________

«Единство в духе порождает единство в мире».

Пятая основа «Единение. Семь основ АЛЛАТРА».

Как гласит Первая основа «АЛЛАТРА»: «Наивысшая ценность в этом мире – жизнь человека. Жизнь любого человека нужно беречь как свою собственную, ибо она хоть и скоротечна, но даёт шанс каждому приумножить его главную ценность – внутреннее духовное достояние, то единственное, что открывает Личности путь к истинному духовному бессмертию».

__________

Чехія та Україна – дві дивовижні країни, такі сучасні та автентичні водночас приваблюють своєю величною красою, неймовірними пейзажами доглянутих набережних, костелів, церков, затишних площ, нічних вуличок зі старовинними ліхтарями, величезними парками і красивими садами.

Чехія та Україна – країни замків, фортець і зелених лугів, невисоких пагорбів і лісів, а головне – працелюбних, добрих та щирих людей.

Божена (Чехія): Традиції з хлібом та сіллю, про які розповідала Анечка, і до сьогодні збереглися у нас. Але в основному їх проявлення можна помітити на великих святкуваннях, наприклад, на весіллях. Це є символічним.

Традиції зберігаються завдяки нашим бабусям і прабабусям, які ще живі. І помітити це можна, коли до них приходять гості. У нас говорять: «Якщо хтось не приймає хліб із сіллю, то цей гість не вартий пропозиції місця за столом», його не можуть запросити в дім, якщо він не приймає рідкісний дар, яким є хліб і сіль.

Ірина (Україна):  Ще в ХІ столітті говорили відкрито те, що завжди є їжа для гостя. Тобто ця традиція з ХІ століття. Тисячу років минуло, а традиція залишилась і немає кордонів ні для країни, ні для чогось іншого, тому що ці традиції - вони людяні, вони перейшли, як кажуть, через усі кордони.

Світлана (Україна): Через століття, так.

Карел (Чехія): Також стосовно зустрічі гостей. Коли гість приходить у дім, йому відкривають двері, подають руку. Зі свого власного досвіду хочу розповісти, що у нашій сім’ї було 10 дітей і не було великого достатку. Але, коли приходив гість, ми, діти, сиділи в куточку і тихенько слухали розмову, а потім отримували щось смачненьке зі столу, тому що увага батьків в цей час приділялася саме гостю.

Божена: У нас говориться: «Гість в дім – Бог в дім».

Ірина: У бабусі «червоний кут» (вівтарики) – це там, де висіли ікони Божої Матері та Ісуса Христа. Вони завжди були прикрашені красивими рушниками, лампадкою. І до цього кута завжди запрошували гостей. І це завжди було дуже радісно, коли на свято люди приходять у гості. Не запрошують, як зараз в сучасному світі, у гості. А коли до тебе приходять у гості, значить, ти – дуже гостинний господар, у тебе душа відкрита. Це як у приказці: «Твоя привітність – твоя відкритість», було підтверджено тим, що до тебе можуть зайти у гості не за запрошенням, а у будь-який-будь-який час.

Карел: Ці «червоні куточки» у людей збереглися і до сьогодні. У моєї мами він також зберігся. І ікони зосталися, які прикрашають оселю. Для нас – це звична річ. І хрест над дверима та напис: «Гість в дім – Бог в дім». Це було завжди і для мене це є природнім.

Божена: По традиції на Різдво, яке є Народженням Христа, двері не зачиняють. На стіл ставлять на одну тарілку більше, для неочікуваного гостя. Кому немає в цей вечір до кого піти, для нього завжди відчинені двері, він може увійти і сісти за стіл. Якщо хтось постукає у двері, то ми завжди раді, а на святковому Різдвяному столі є додаткова тарілка та завжди є вільний стілець для гостя.

Згадую, як я була молодою. Було Різдво, з півночі на 25 число. Брали в руки гармошку і ціла родина йшла за бабусями, дідусями і за всіма родичами, аж до 4 ранку ходили колядувати. Приходили під вікно чи двері будинку і починали співати: «Родився Ісус Христос, Радуймося!».

Згадую, коли я йшла заміж (ми ще жили в багатоповерхівці), прийшов брат із сім’єю і почав грати на гармошці так, що жителі всього будинку дивилися з вікон. Це було вночі на Різдво.

Світлана: А коли це було? Це було не так давно?

Божена: Це було 17 років тому.

Світлана: Збереглися у вас традиції, які передавалися із покоління в покоління?

Божена: Залишилися Різдвяні та Великодні традиції, коли хлопці ходять до дівчат з гілочками і поливають їх водою. Тепер вже не з відром води ходять, а з парфумами.

Світлана: Карел, а ти ще дотримуєшся цієї традиції? Ходиш з гілочкою?

Карел: Так.

Божена: Ця гілочка має бути щойно зрізаною, щоб дівчата були здоровими та свіжими. А замість води використовують спрей.

Світлана: Ось це модернізація!

Божена: А маленькі хлопчики приходять і обливають чистою водою з іграшкових пістолетів.

Ірина: Пам’ятаю ще, як ми з бабусею Різдво святкували. Заноситься у хату сіно з вечора. Нагодували все господарство своє. І потім, коли зварили кутю, ставили кутю на це сіно у центр столу. Це була основна страва. Святкують шостого числа – це ще піст, тому готують пісних 12 страв. А вже сьомого, у день Різдва, на стіл виставляється «багата їжа». Усі сідають за стіл, читають молитву і першим бере кутю (три ложки), перехрестившись, глава сім’ї. А ввечері починаються колядки. І починають співати колядки за столом. Приходять діти в дім, стукають і теж співають колядки, тобто вітають всіх із таким великим святом.

Божена: Як у вас справи у початкових школах? Так як у нас: все сучасне та світське? Чи ще залишилися старі традиції?

Світлана: Що це значить «старі традиції»?

Божена: Більш моральніші.

Світлана: Все по-різному. Багато залежить від директора і колективу, який він очолює. Коли директор є духовно сильною особистістю, це відображається на діяльності колективу і всієї школи. Наприклад, я бачила у школі в бібліотеці куточок духовного розвитку, де був список літератури, гуртків, які допомагають розвивати у дітей морально-людські цінності. В інших школах нічого подібного не було. Коли заходиш до школи, починаєш дивитися на стенди з програмами заходів на цілий рік, які свята, екскурсії, гуртки в школі проводяться, відразу видно, чим живе школа. Тому можна сказати, що це збереглося не всюди, але збереглося.

Божена: Ти із села чи з міста?

Ірина: Із села.

Божена: Чи було у вас господарство вдома?

Ірина: Було, так.

Світлана: Велике?

Ірина: Ні, не дуже.

Світлана: А ти допомагала?

Ірина: Звичайно. Це обов’язково.

Світлана: Діти завжди були помічниками.

Ірина: Мої батьки і зараз живуть у селі. Ми їздимо, допомагаємо викопувати картоплю.

Світлана: Ірина проживає у Києві, проте приїздить до батьків допомагати по господарству, наприклад, викопувати картоплю, моркву. Її сестра проживає в Італії. На час збору врожаю вони всі разом збираються у батьків та допомагають їм. Традиції живуть.

Ірина: Ми не забули де росте картопля, не в магазині ж? Ми це добре знаємо.

Карел: Добре.

Ірина: А ви забули, так? А ми ні.

Світлана: З дітьми, з онуками приїздять та допомагають.

Ірина: І основна страва в цей день – деруни. Це так об’єднує всю сім’ю, що ми всі разом це робимо. Це також одна із традицій.

Божена: А у нас сьогодні також були деруни.

Світлана: А ви також викопували картоплю?

Ірина: В магазині викопували?

Світлана: Ні. У вас є садова дільниця, де ви вирощуєте картоплю?

Божена: Так, є. Наш сусід вже багато років садить картоплю не в землю, а в солому. Ми також спробували цей метод на невеликій діляночці. І у нас все вийшло. Виріс дуже добрий врожай. Осінню на грядку викладається сухе сіно шаром в півметра та залишається так на зиму. А весною в це сіно висаджується картопля. І вона виростає така чиста, красива.

Світлана: Супер! З вами приємно спілкуватися.

Божена: Дякуємо.

Світлана: Розкажіть ще більше про себе. Ви робите консервацію на зиму?

Божена: Так.

Світлана: Солону чи солодку?

Божена: І солодку, і солону. З солодкого: варення, мармелад, джеми, смерековий мед.

Світлана: А сусіди допомагають? Так?

Божена: Так.

Світлана: Зараз про це багато говорять, вирішують глобальні проблеми, намагаються врятувати світ. А варто подивитись на себе: як ти в кожному дні спілкуєшся з іншими людьми. Тому так важливі взаємовідносини також і з сусідами. Як добре, що ви один одному допомагаєте.

Ірина: Бачите, наскільки зараз пішла технологія вперед, що ми можемо говорити, дивлячись один на одного через монітор, ніби побували один у одного у гостях. Ми бачимо ваші привітні обличчя, ваші посмішки і дуже-дуже вам вдячні за те, що ви з нами поділилися.

Світлана: Єднання в людях живе і зараз. Хто б що не говорив і як би не намагався розділити мовами і кордонами, але коли воно живе в людях, то воно живе в цілому народі.

_________

«Єдність в дусі породжує єдність в світі».

П'ята основа «Єднання. Сім основ АЛЛАТРА».

Як свідчить Перша основа «АЛЛАТРА»: «Найвища цінність у цьому світі – життя людини. Життя будь-якої людини потрібно берегти як своє власне, бо воно хоч і швидкоплинне, проте дає шанс кожному примножити його головну цінність – внутрішнє духовне надбання, те єдине, що відкриває Особистості шлях до істинного духовного безсмертя».